Швидкий темп сучасного міського життя

Суєта великих міст

Я не люблю великі міста типу Києва, де здається навіть вуличні кіоски скоро будуть будувати на декілька поверхів. Мені не подобається перебувати посеред мурашника, комахи у якому безкінечно кудись біжать, забуваючи про те, що вони взагалі живуть.

Хоча сам живу у Львові, який навряд чи назвеш маленьким, але мій будинок знаходиться у районі біля лісу, на тихій вулиці, подалі від магістральних трас. Виявляється, не обов’язково тікати подалі від центру — якщо відійти трохи в бік, можна знайти потрібний тобі тихий закуток.

До чого це я веду? Та просто випадково натрапив на статтю у Bloomberg, опубліковану ще в далекому 2012 (“Why People in Cities Walk Fast“), і вирішив її у двох словах переказати, бо комусь з вас це може бути теж цікаво. 

У статті розповідається про те, що адаптація людей до міського перевантаженого життя, виробляє у них характерні  поведінкові звички, які можна виміряти.

Однією з таких особливостей є те, що середня швидкість ходи людей збільшується по мірі збільшення міста, у якому вони живуть.

Виявляється, такі дослідження сягають коренями ще у 1970-ті роки, коли психологи почали вивчати взаємозвязок між зростаючою популяцією людей та поведінкою окремого індивіда. Дослідження проводилися в різних країнах і різних містах, а отримана кореляція між швидкістю ходьби та чисельністю населення була разюче лінійною.

Виникло одразу декілька теорій які це пояснювали:

  • швидка хода є одним з видів поведінки, яка зменшує інтенсивність “соціального втручання” у реаліях надмірного скупчення людей у містах;
  • сенсорне/когнітивне перевантаження міста викликає соціальну реакцію відсторонення – в даному випадку, швидку рухову дію – для обмеження надмірної стимуляції зі сторони навколишнього середовища;
  • у великому місті зростає як зарплата так і вартість життя, а разом із цим і вартість часу його жителя. У результаті життя стає більш поспішним і виснажливим.

Як на мене, кожна теорія по-своєму правильна, але саме третій варіант впливає на нас найбільше.

Це справді непросто – навчитися зупинятися і осмислювати своє життя. Не стати однією з тих мільйонів піщинок, які вітром шаленого темпу сучасного життя, проносяться міськими тротуарами, спалюючи в цій суєті дні, місяці і роки.

Вміти помічати, коли тебе в це занадто втягує. Коли, пора відійти в сторону і зупинитися. Зайнятися чимось, що приносить задоволення, а не просто висить у списку справ. Подарувати свій час тим, спілкування з ким куди важливіше за баланс на карті.

Навколишня суєта нікуди не дінеться. Уся ця метушня була до і буде після нас. Але ти сам і цей конкретний момент, більше не повторяться.

Це одна з тих небагатьох речей, розуміння яких багато чого змінює.

Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram.

Володимир Федоричак
У кожній дитині живе художник, музикант і поет. Найскладніше в тому, щоб до того часу, поки ти виростеш, від тебе не пішли всі троє.
Цікаве по темі:
Залишити коментар