Свіжовипечений чорний хліб
В кінці 90-х і на початку 2000-х, коли я вчився в 5-6 класах школи, ми прогулювали уроки і в розпалі цього ризикованого заняття, завжди заходили в магазин “На полі” поруч, щоб прикупити чогось смачного і перекусити по дорозі.
Але це були не “снікерси”, цукерки чи щось з того мізерного вибору печива, яке було доступне на прилавках в той час. Тому що як мінімум це було дорого для простих школярів. А нас, зазвичай, було четверо, і ми були голодні.
Ні, ми брали просту буханку чорного хліба. Або хоча б половинку.
Незадовго перед цим його саме привозили з пекарні, тому це поєднання хрусткої скоринки і здавалося б ще теплої мякоті всередині, було просто фантастичним.
Я дотепер пам’ятаю цей запах і смак.
В магазині було два столики для відвідувачів, але ми майже ніколи не їли його там. Кожен отримував свою частинку вже на вулиці, і подорож околицями ставала значно цікавішою.
Бо що може бути приємнішим, ніж прогулювати уроки в компанії друзів, маючи в портфелі буханку свіжовипеченого чорного хліба?
Особливо коли тобі десять років, і весь світ усміхається назустріч.
Потім ми йшли на берег ставка (чи то болота) навпроти школи, слухати звуки з очерету. Я не знаю, хто чи що там жило, але звуки які долинали з цих зарослів мали якийсь медитативний ефект.
Під ногами там було багато кремінців. І коли не було чим зайнятися, можна було видобувати з цього каміння іскри. Це заняття ніколи не набридало.
Ми сиділи на березі ставка, слухали шум з жовто-зелених хащів очерету, їли свіжовипечений чорний хліб і говорили про щось важливе.
Це був наш дзен.
—
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!
