Російсько-українська війна і діти

Гра з нульовою сумою

Перманентне протистояння з Росією протягом багатьох сотень років, на сьогоднішній момент дійшло до тієї стадії, коли ситуація все більше відповідає терміну “гра з нульовою сумою”. Виграш однієї сторони автоматично означає програш іншої. Незалежно від того, які змінні будуть введені гравцями у процесі, “зійтися посередині” більше не вийде. 

Для української ж держави, це лише початок довгого шляху до самоактуалізації. Бо після завершення гарячої фази війни зі злом з-за порєбріка, нас чекає війна за мову і історичну пам’ять. Війна з корупцією і власним, отруєним совковим минулим світосприйняттям. 

“Какая разніца” нікуди не ділась. Вона просто стала менше себе проявляти, бо стало це банально небезпечно. Але неодмінно повернеться у майбутньому, у тій чи іншій формі.

Буде довга і виснажлива боротьба за те, щоб довести – ми не “failed state”. Що те, що Україна вистояла – не результат щасливого випадку і не досягнення когось на стороні.

І все це буде відбуватися в умовах постійної загрози від божевільного сусіда на кордонах. Беззубого, наляканого, пошарпаного, але все ще живого і скаженого пса. Який бродить десь поруч з твоїм домом.

Бо мине якийсь десяток-другий років, і нащадки цієї безвільної напівдикої орди, яка напала на нас 24.02.2022, щедро оброблені пропагандою, будуть щиро вважати, що їхніх батьків тут вбивали просто так. І “всьо нє так однозначно”.

Зерна реваншизму впадуть на благодатний грунт. А єдине, що буде зупиняти бажаючих знову із задоволенням натиснути на кнопку, яка відправить ракети у ваш дім – це гарантія отримати таку відповідь, що потішитися “пабєдє” вже не буде кому.

В ретроспективі стає зрозуміло, що війна була неминучою. Але на щастя для нас, перемога у ній залежить не так від фізичних ресурсів, як від ресурсів моральних та інтелектуальних. Прості і “маленькі” люди, роботу яких так часто не помічають, стали тим самим матеріалом, з якого була викована магічна броня, що дала можливість державі вистояти.

Вистояти і перемагати.

Бо починають війни професійні військові, а закінчують бухгалтери, будівельники і вчителі. Ті, хто не навчений вбивати, але врешті-решт, у них не залишилося іншого вибору.

Рано чи пізно, для абсолютної більшості тих, хто зараз одягнув піксельну форму, прийде час її зняти. І тоді настане час нести у світ інші сенси.

Але завжди потрібно буде пам’ятати – доки Росія у її теперішньому вигляді існує, ця війна не закінчиться. Ми просто будемо змінювати фронти.

Але і Україна не закінчиться ніколи.

Володимир Федоричак
В кожній дитині живе художник, музикант і поет. Найскладніше в тому, щоб до того часу, поки ти виростеш, від тебе не пішли всі троє.
Цікаве по темі:
Залишити коментар