Макс Кідрук – “Колапс”. Темрява стає густішою

“Колапс” – це другий роман з циклу “Нові Темні Віки” Макса Кідрука. І одна з тих небагатьох книжок, які потрапивши мені до рук, відсунули на другий план усі решту справ.

Тепер, коли роман прочитаний, я впевнений, що цей цикл стане якщо не найпопулярнішим творінням сучасної української художньої літератури, то як мінімум, твердо закріпиться у Топі таких.

Особисто мені “Колапс” сподобався навіть більше, ніж “Колонія”. Бо якщо перша книжка Нових Темних Віків, по-суті, була зав’язкою і знайомила нас зі всесвітом, у якому відбуваються події історії, то друга – зразу ж кидає у коловорот подій, і практично не збавляє темпів аж до самого фіналу.

Дев’ять сотень сторінок пролітають як добротний серіал від Netflix. І я думаю, що враховуючи кінематографічність роману, колись ми таки побачимо його екранізацію!

Науково-технічна складова у “Колапсі” прописана дуже круто. Уявляю собі скільки часу у Макса пішло, щоб у всьому цьому розібратися, вивчити матчастину, проконсультуватися зі спеціалістами, а потім – органічно вплести все це у сюжет.

Реалістичний опис наслідків глобального потепління, добре прописані деталі, вмілі алюзії на поведінку сучасних політиків (та й суспільства загалом) – все це створює ефект флешбеків, який заставляє сприймати історію максимально органічно.

У романі вистачає епізодів ультранасилля. Іронія в тому, що воно, знову ж таки, списане з нашого з вами реального життя. Через що, в якийсь момент, починає сприйматися як органічна частина сюжету, враховуючи у яких умовах опинилися герої.

“Колапс” – це, безперечно, фантастика світового рівня. І дуже відчутне зростання рівня Макса Кідрука як письменника.

Серія “Нові Темні Віки” може претендувати на Opus Magnum автора, задаючи справді високу планку. Цикл вже включає дві книжки, і продовження точно буде.

Адже по відчуттям, коли перегортаєш останні сторінки – хоча фігури вже розставлені, сама партія ще навіть не почалася.

Тому, якщо ви поціновувач жанру наукової фантастики і готові провести не один вечір за читанням добротної, гостросюжетної історії – однозначно рекомендую!

Цитати з книжки

• І Дора, і Ґрета усвідомлювали: людські знання про Землю все ще далекі від того, аби вважатися вичерпними, тож учені цілком могли прогавити щось важливе й не помітити наближення катастрофи. 

• Джейлін була мов дитина, що налаштовується осягати речі, які перевершують її здатність до сприйняття, і через те відчуває піднесення.

• Рекс відчував, що Мервін тоне в чорноті. Він сам тоді тонув, напевно, в чорноті, ще глибшій і вʼязкішій, та, попри це, не втрачав здатності надихати інших. 

• Шум води під напором заглушив синів голос. Однак ніякого напору не вистачало, щоб заглушити неприємні думки в голові.

Саме ті, кому найважче, завжди докладають найбільше зусиль, аби викликати усмішку в інших.

• Що як Усесвіт населяють усього два типи цивілізацій: тихі та мертві? 

• — Те, що я не вмію перемножувати двозначні числа, не означає, що я тупий, — буркнув здоровань.

• Щойно він підвівся з крісла, десь на межі сприйняття виник невиразний шум, від якого забриніло все тіло, аж до кінчиків пальців — бажання якнайшвидше дістатись додому, скинути костюм і поринути в алкогольний туман.

У смерті немає нічого, через що варто засмучуватися. Це просто… кінцева зупинка. Останній дивовижний досвід, який дарує життя.

• Відчуття було дивне та неприємне. Думки нагадували комах у бурштині — пошматовані, сплющені й застиглі. 

• Обережність — понад усе. Ось тільки за останній рік на Марсі Тайлін побачила достатньо обережних людей, які вже лежали в могилах.

—

Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!