Перестати залежати від чужих думок

Не говори про себе чужими словами

З самого дитинства нас вчать враховувати думку оточуючих. Як перед тим, як приймати рішення, так і після того, як щось вже зроблено. 

Оцінювати ризики, брати до уваги те, що про нас думають інші, заробляти бали в школі, заробляти лайки в соцмережах, відповідати чиїмось уявленням про правильне і неправильне. Абсолютно кожен з нас через це проходить. Це один з етапів дорослішання і становлення особистості.

Проблемою це стає тоді, коли ти починаєш дозволяти іншим визначати те, ким ти є. Дозволяєш думкам інших людей контролювати себе. Починаєш говорити про себе чужими словами. 

Розпізнати момент, коли ти переходиш цю нечітку межу досить легко. Твоя самооцінка, а відповідно і твої дії, починають залежати від того, що про тебе думають інші. Коли вони схвалюють те, що ти робиш – все чудово. Коли ні – привіт поганому настрою, апатії і бажанню випилятися з тієї планети, щоб перестати нарешті розчаровувати усіх навколо.

В результаті, ти стаєш рабом чужих бажань. 

І таких прикладів навколо безліч. Дитина, чиї батьки вибрали за неї її майбутнє. Жінка, які ігнорує своє бажання самореалізації на догоду чоловіку, або чоловік, який перекреслив своє Я, щоб відповідати уявленням жінки. Друзі, чиїм стереотипам про правильний стиль життя ти маєш відповідати, щоб залишатися в цій компанії. 

Свої справжні потреби і бажання, своє Я, забивається все глибше, загортається в кокон чужих думок, бажань і пересудів. І здається покидає тебе назавжди. 

Але одного разу воно повернеться. Зазвичай тоді, коли міняти щось вже занадто пізно. Немає ні часу, ні бажання, ні сил. Повернеться разом з усвідомленням того, що весь цей час ти жив НЕ СВОЄ життя. Міняв маски, костюми, декорації. Грав роль у якісь фантасмагоричній виставі. Виставі, поставленій за чужим сценарієм. 

І це буде боляче.

Тому давай почнемо з простої істини. Ти не кращий за інших, і не гірший. Ти просто інший. І проживаєш свою унікальну версію життя. Не життя своїх батьків, коханців, друзів чи ще бозна кого іншого. Виключно своє.

До думки інших можна прослухатися. Можна брати її до уваги. Але ніколи не забувай, що єдиною людиною у кімнаті, у якої є право “вето” — є лише ти сам. Всі ті, хто з цим не згоден, можуть покинути приміщення.

Навчитися слухати свою інтуїцію буде непросто. Розібратися зі своїми спражніми бажаннями і потребами вийде не зразу. Сумніви і почуття вини, не покинуть тебе ще довго.

Але хіба хтось говорив, що буде легко?

Почни з того, що нагадай собі чиє життя ти живеш. А потім, навчися приймати рішення. Спочатку невеликі і несміливі кроки. Як у дітей, які тільки вчаться ходити. Думаєш, діти колись навчилися б ходити, якби думали так як дорослі? Якби боялися навіть вилізти за межі своєї колиски?

Один, два, пять… Далі буде легше. Коли падаєш достатньо часто, біль перестає бути страшним. Страх невдачі перестає бути актуальним, коли розумієш, що  такого поняття як невдача по факту немає. Це всього лише навчання. І перед тим як навчишся плавати, прийдеться добряче наковтатися води.

Перестань порівнювати себе з іншими. Єдина людина, з якою варто себе порівнювати – це ти сам у минулому. Коли ти перестаєш порівнювати себе з кимось, то врешті усвідомлюєш, що вся відповідальність за твоє життя, лежить на тобі самому. І ні, ефект буде протилежним ніж той, якого ти очікуєш. 

Це розуміння не гнітить. Навпаки, воно надихає і додає сил. 

Бо чим би ти не займався, яке б життя ти не вибрав, і які б люди тебе не оточували – всі ці речі є наслідком твоїх, і лише твоїх рішень. 

До речі, про оточення. Коли ти почнеш змінюватися, треба бути готовим до того, що не всі це сприймуть. Конфлікти неминучі. З кимось прийдеться перестати спілкуватися, з кимось – попрощатися назавжди. 

Але на їх місце обов’язково прийдуть інші. 

Їх майже напевне буде менше. Але вони будуть справжні. Свої. Бо лише тоді, коли ти сам почнеш жити тим життям, яке відповідає твоєму внутрішньому я, ти навчишся відчувати тих людей, з якими тобі по справжньому добре.

Тому давай почнемо з того, що ти перестанеш мучити себе тим, що не відповідаєш чиїмось очікуванням. Перестанеш шукати схвалення у інших. Перестанеш порівнювати себе з кимось. 

Зроби цей перший, і мабуть найважчий крок. А далі вже буде простіше. 

І ця дорога буде захоплюючою.

Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram.

Володимир Федоричак
У кожній дитині живе художник, музикант і поет. Найскладніше в тому, щоб до того часу, поки ти виростеш, від тебе не пішли всі троє.
Цікаве по темі:
Залишити коментар