Френк Герберт — «Дюна». Легенди далекого майбутнього
Меланж, або прянощі, — найцінніша і найрідкісніша речовина у Всесвіті, яка може все: від подовження життя до сприяння міжзоряним подорожам. І знайти її можна лише на одній планеті — непривітному пустельному Арракісі, який ще називають Дюною. Той, хто володарює на Арракісі, контролює прянощі. А хто контролює прянощі — має владу над усім всесвітом.
Першою сюжетною лінією, що відкривається читачеві, є ворожнеча двох могутніх Великих Домів: Атрейдесів і Харконненів. Може скластися враження, що це тільки чергова історія боротьби добра і зла, честі і підступності, благородства і корисливих інтересів. Однак це враження — лише перша пастка, в яку потрапляє читач.
За наказом Імператора, Атрейдеси переселяються на пустельну планету жахливих бурь і гігантських піщаних черв’яків, населену жорстокими фанатиками — фріменами. Але Харконнени, яким належала раніше планета, накопичили чималі запаси. Тепер вони мають намір використати все своє багатство для того, щоб знищити своїх ворогів і повернути собі Дюну.
Мій відгук:
Автор змішав тут доволі незвичайний коктейль — фантастика і фентезі, політика і релігія, середньовічний антураж і високотехнологічна війна за ресурси, концепція якої стала пророчою, бо саме з цим ми зіштовхуємося вже у наш час.
На фоні усього цього розгортається конфлікт філософій і світоглядів, здійснюються давні пророцтва і народжуються нові легенди.
Це роман не для кожного. Пробувати сприймати його логічно і прямолінійно — ідея не з найкращих. Тут вистачає технічних ляпів і нестиковок, є достатньо і банальних логічних помилок.
Але фокусуватися на цьому, це як замість того, щоб насолоджуватися картиною художника, обговорювати, що він не ті фарби взяв і полотно не того розміру використав.
В «Дюні» багато глибинних шарів, граней, натяків і алюзій. Речі розкриваються щоразу по іншому, якщо змінити кут, під яким ти на них дивишся. А ще — вас чекає масштабність, переплетення сюжетних ліній і справді епічний розмах. Багатогранний, незвичайний і в той же час реалістичний світ. Не дарма сам Артур Кларк називав цей роман «Володарем перстнів про космос».
В чому секрет «Дюни» і чому її перечитують навіть через багато десятиліть? Як на мене, вся справа в атмосфері. Якомусь особливому диханні цього суворого світу, ароматі фантазій, який приносить колючий вітер пустелі, коли ти перегортаєш сторінки.
Аристократизм і містика, євгеніка і посттехногенне майбутнє. Справжні відповіді чи лише їх ілюзії? Можемо ми формувати свій шлях самостійно чи приречені йти по вже призначених стежках? Тут багато неординарних ідей, які запам’ятовуються. І водночас, це роман-пастка і книга з подвійним дном.
Кожен знайде в «Дюні» для себе щось своє. Бо Арракіс не робить людину кращою чи гіршою. Він лише проявляє її істинну суть.
Цитати:
«Найбільш постійними законами Всесвіту залишаються випадок і помилка.»
«Люди найкраще почувають себе тоді, коли у кожного є своє місце і кожен знає про своє становище в світі, в подіях, що відбуваються навколо нього. Знищ місце людини в світі, і ти знищиш саму людину.»
«Процес не можна зрозуміти за допомогою його припинення. Розуміння повинно рухатися разом з самим процесом, злитися з його потоком і текти разом з ним.»
«Людям потрібні важкі часи, незгоди і пригноблення, щоб розвивалися їхні душевні сили.»
«Що ти зневажаєш? Скажи мені, і я дізнаюся, хто ти: саме це визначає твою справжню суть.»
«Глибоко в свідомості людей вкоренилася воістину збочена потреба в розумно влаштованому, логічному і впорядкованому Всесвіті. Але справа в тому, що реальний Всесвіт завжди, нехай на один крок, але випереджає логіку.»
«Фрімени легко очищалися від почуття провини, тому що їхнє повсякденне життя вимагало жорстоких (часто – смертельних) рішень; рішень, які в іншому, більш м’якому світі обтяжили б людину нестерпно тяжкою провиною.»
«Хто може знищити якусь річ, той її і контролює по-справжньому.»
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram.
