“Палюче тепло вб’є нас найперше”: про дивний, новий і спекотний світ
Перегорнувши її останні сторінки, я можу впевнено сказати, що це одна з кращих книжок у жанрі науково-популярної літератури, які я взагалі читав.
А повірте мені, список прочитаного у мене більш ніж достатній.
Автором книжки “Палюче тепло вб’є нас найперше” є Джефф Гуделл, американський журналіст, автор науково-популярних видань і науковець. Видало її видавництво “Бородатий Тамарин” Макса Кідрука. Замовити можна тут.
Багато з того, що ви почуєте далі, може нагадувати страшні історії з форуму кліматичних активістів. Але ні автор, ні тим більше я сам, не маємо намір вас налякати.
Це просто констатація того, що відбувається з нашим світом вже зараз.
Прослухати розширену аудіоверсію цього тексту можна на Spotify і Apple Podcasts.
Щось змінюється, і ці зміни вже неможливо ігнорувати
Планета нагрівається. І щоб це розуміти і помічати – не треба бути науковцем.
Звичне нам середовище змінюється, і зміни ці навряд чи можна назвати чимось таким, що рухається в кращу сторону.
Зверніть увагу на те, яким спекотним у останні роки стало літо. Я б сказав навіть – нестерпно спекотним. А для багатьох – і смертельно спекотним.
Автор вже з перших сторінок кидає нас у гущу подій. Вводить у суть справи.
Причому, говорить він мовою цифр. А цифри ці суворі – вже зараз щороку від спеки помирають сотні тисяч людей в усьому світі. Навіть коли мова йде про розвинені країни.
Торік у Європі було зареєстровано 47 690 смертей через спеку. І це лише офіційні цифри. І лише у Європі. Страшно уявити, що відбувається у бідніших країнах глобального Півдня: Африці, Азії і Південній Америці.
Джефф Гуделл розповідає багато історій. І коли ти їх читаєш, то ніби проживаєш ці моменти, ці чужі історії життя. Починаєш розуміти, наскільки це страшна річ – коли ти опиняєшся у такій ситуації.
Він спілкувався з безпосередніми свідками подій впливу теплових хвиль. Багато речей було записано зі слів очевидців. Тому все це сприймається дуже реалістично.
Я б сказав навіть – лякаюче реалістично.
Чим небезпечна для нас спека
Наш організм – це свого роду теплова машина. Ми виробляємо тепло, щоб жити, але водночас – маємо його кудись відводити.
Бо коли цього самого тепла стає забагато, наприклад, через спекотний день чи лихоманку – вважайте, що у вас проблеми.
Тепловий удар – це динамічний процес, і молодість чи здоров’я вам тут ніяк не допоможуть. В екстремальних умовах у зоні ризику опиняються всі.
Абсолютна більшість з нас не усвідомлює ризиків спеки.
Цілком очевидно, що лізти у глибоку і швидку річкову воду – небезпечно. Їздити без шолома на мотоциклі – теж явно так собі ідея. А от зі спекою все не так очевидно. Нас не вчать цього боятися.
Ніхто всерйоз не сприймає високу температуру як смертельний ризик. Але саме таким він і є.
Кількість тепла, яке наше тіло може розсіяти через піт – доволі обмежена. Коли його температура сягає 40-41 градусів, виникають судоми. А коли вона переходить відмітку у 42 градуси, клітини організму починають у буквальному сенсі розпадатися.
Хай би якою фізично міцною чи здоровою людиною ви були – шанси вижити стають геть невисокими.
Пересидіти в стороні не вдастся нікому
Якщо хтось всерйоз вважає, що людство зможе комфортно жити на все більш спекотній планеті – ви помиляєтеся.
Нас тут 8 мільярдів. І з таким населенням, навряд чи вийде сховатися під сосною чи просто увімкнути кондиціонер.
Тварини, люди, рослини – спека не жаліє нікого. Але найгірше все ж приходиться рослинам – бо вони не можуть втекти.
Екстремальна спека змінює планету так, що величезні території на суші, вже протягом найближчих декількох десятків років, можуть стати непридатними для життя людини.
Так, ми маємо технології, знання і вражаючі здатності до адаптації. Але екстремальна спека – це щось таке, що виходить за межі усього, з чим ми стикалися раніше.
Одна справа читати про прогнози науковців, де вони розповідають про наслідки потепління на +2 градуси десь через 50 років, і зовсім інша – потрапити у хвилю спеки просто цього ж літа.
Зловивши при цьому спецефекти від температури повітря на 10-15 градусів вищої за звичну норму.
Великі сучасні міста – це королівства асфальту, бетону і скла. Вдень ці матеріали поглинають тепло, а вночі – викидають його назовні.
Холод і комфорт стають привілегією багатих. А життя людей з меншим достатком, особливо у країнах менш розвинених – перетворюється на справжню каторгу.
Ніхто не очікував підвищення температури в Антарктиді майже на 40 градусів у 2021 році. Але це сталося. Ніхто не очікував температури майже 50 градусів тепла у Британській Колумбії, одній з канадських провінцій. Але це сталося.
Коралові рифи існують майже 250 мільйонів років. Але якщо нічого не зміниться – вже за якихось 40-50 років від них залишаться одні лише руїни.
Зрештою, закони біології обійти неможливо – коли стає занадто спекотно, все живе гине. Так влаштований світ.
Природа вже зараз пробує пристосовуватися. Тварини, птахи, комахи і навіть рослини, мігрують у більш сприятливе середовище.
Але це теж створює нові небезпеки. Цілком можливо, що ті віруси і хвороби, які переносять тропічні кліщі, комарі та інші паразити, чий ареал проживання розширює спека – багатьох з нас вбʼють швидше, ніж встигне підсмажити сонце.
У 2015 році у високогірному Непалі було зареєстровано 135 випадків лихоманки денге. Тоді як за перших 9 місяців 2022 року – уже більш ніж 28 тисяч.
І все це завдяки маленькому комарику, який переносить збудника цієї хвороби. Якому у цих місцях стало достатньо тепло, щоб можна було там поселитися.
Спекотний світ стає все більш небезпечним
У спекотному світі, нагрітому до межі, одна лише іскра у не тому місці і у не той час – може спричинити катастрофічні наслідки.
Маленьке шахтарське поселення Літтон, у Британській Колумбії, що у Канаді, жило собі звичайним життям. Аж поки одного червневого дня, з-під колес товарняка, який проїжджав повз, вилетіла іскра.
А вже через декілька хвилин – усе місто палало.
У Фергюсонській пожежі 2018 року, вигоріло понад 40 тисяч гектарів території національного парку. А причиною цього стала іскра з каталітичного конвертера автомобіля, що зробила із сухої трави і дерев, справжнє пекло.
Спека — це невидима загроза. Ніхто толком не знає як її класифікувати, як попереджати. І будьмо відверті — ми не готові до цього нового, спекотного світу.
Чи можемо ми з цим щось зробити? Так, можемо. Достатньо згадати, як люди об’єднали зусилля для боротьби з факторами, які спровокували появу озонових дір.
Але якщо говорити про глобальне потепління, то поки що ми робимо недостатньо. Аж занадто недостатньо.
Більшість з тих, хто добре ознайомлений з серйозністю ситуації і хто мав би проблему вирішувати – поводять себе так, як персонажі фільму “Не дивися вгору”.
А решта простих смертних – поводить себе як антивакси у часи ковіду: закидується кінською пастою, замість того, щоб зробити щеплення ефективною вакциною.
Часу закривати на це очі більше немає
Той світ, яким він був навіть у роки мого дитинства – він залишився лише у пам’яті.
Ніхто достеменно не знає, що чекає нас через зміни клімату вже у найближчому майбутньому. Значно ближчому, ніж більшість з нас думає.
Ні, ми поки що не приречені. Ми все ще можемо і повинні боротися за кращу версію майбутнього для себе і своїх дітей. Підтримувати тих, хто докладає до цього зусиль.
Є доволі серйозні і науково обгрунтовані теорії з галузі геоінженерії, які можуть допомогти зупити нагрівання планети.
Те, що ще десятиліття тому виглядало чимось з розряду фантастики, у наш час стало реальністю. Наприклад, технологія прямого захоплення вуглекислого газу з повітря.
Однак, масштабні проблеми вимагають аналогічного рівня рішень. А чим таке втручання у клімат Землі може обернутися в результаті – не може спрогнозувати ніхто.
Тому наразі кращого способу зупинити нагрівання планети, ніж припинити спалювати викопне паливо – поки ніхто не придумав.
Ми самі і всі живі істоти, що нас оточують – живемо у так званій зоні Золотоволоски. Комфортному температурному режимі, який дає нам можливість жити і відтворювати собі подібних.
Але ця зона не має якихось чітких кордонів, і про перехід за її межі вас не попереджатимуть сигналом тривоги.
Зараз людство витісняє з цієї зони, і це не випадковість – ми самі свідомо створюємо цю спеку, знаючи про можливі наслідки вже протягом десятків років.
Звичайно, певний час все може бути відносно добре. Бо у нас є інструменти і технології, які допоможуть вижити.
Правда, доступні вони не всім. І спрацюють не всюди.
Декілька слів наостанок
Закінчивши читати цю книжку я розумію, у якому прекрасному, неймовірно складному і в той же час – крихкому – світі ми живемо.
Теперішній світ, який існує навколо зараз – усього цього завтра може вже не бути.
Дерева, річки, птахи і тварини, тінь від дерева, яке рятує тебе прохолодою влітку – усе це чудове. Але невдовзі усього цього може не стати.
Сподіваюся, ми зможемо зупинити бомбу, годинниковий механізм якої, самі ж свого часу і запустили.
А почати потрібно з того, щоб знайти у собі сміливість поглянути вгору.
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!
