Стівен Кінг - Довга хода, відгук на книжку

Стівен Кінг – «Довга хода». У цій грі переможців не буде

Книжки

10 Січня 2025

2042

Я закінчив читати цей роман декілька днів тому, і спочатку навіть задумався над тим, чи варто взагалі залишати на нього відгук. Бо враження залишилися неоднозначні. Але потім вирішив, що таки варто, бо плюсів виявилося більше ніж мінусів.

Отож, для початку, про що взагалі книжка:

Тоталітарне майбутнє. У щорічному змаганні під назвою «Довга Хода», приймає участь сотня хлопців, але переможець лише один і він отримає все. На решту учасників чекає смерть.

Кожен непослух карається попередженням.За годину їх можна отримати не більше трьох. Замість четвертого — розстріл. Рей і 99 хлопців починають змагатися зі смертю. Але до кінця дійде лише один.

Отож, єдина моя претензія до роману Стівена Кінга “Довга хода” (написаний під псевдонімом Річарда Бакмена”) — це фінал. Він мене, якщо чесно, трохи розчарував.

А от все інше сподобалося. Персонажі, які на початку доволі типові і нічим не виділяються, вже на половині книжки стають для тебе хорошими знайомими. Їм починаєш співпереживати, хочеться щоб хтось їм допоміг.

Хоча і розумієш, що допомоги чекати нізвідки.

Бо навколо лише Натовп — безликий, бездушний, деградований до майже тваринного рівня, який просто прагне видовищ. Можна навіть і без хліба.

В цілому, суспільство показане доволі правдиво. І реалістичність цього шокує не менше, ніж самі правила Довгої ходи.

Коли ти стаєш учасником Ходи, все решта навколо — не більше ніж декорації. Такі ж бездушні, як картонні фігурки, які вирізають діти на уроках образотворчого мистецтва в школі.

Через сторінки буквально просочується безвихідь. Розуміння того, наскільки абсурдним є те, що відбувається навколо. Але якщо ти вже зробив перший крок у Ході, вибути з неї можна тільки одним можливим способом — попрощавшись із життям.

Сама Хода багато в чому нагадує метафору на саме життя. На цій дорозі ми набуваємо друзів і ворогів, хтось здається, і вибуває ще задовго до середини, а хтось, навпаки — набуває життєвої мудрості і знаходить у собі сили йти до кінця.

У когось є чітка мотивація, а хтось взагалі не може навіть самому собі пояснити, як він у все це влип.

Кінг просто перфектно прописав різні типажі людської натури. Спочатку нічим не примітна група підлітків. А потім — до болю живі люди, яким співпереживаєш.

Десь я читав теорію, що “Довга Хода” була написана під впливом війни у В’єтнамі. Образ Майора добре в цю канву вписується. Цілком можливо, що так і є.

Коли читаєш її, виникають віддалені асоціації щодо учасників гри з добровольцями, які йдуть на війну, прагнуть до геройства і не усвідомлюють реальності смерті, допоки не стає занадто пізно.

Все можливо. Але й дофантазувати собі теж можливо все. Особливо, якщо сам автор не коментував сюжет, і твоя власна уява може придумати які завгодно сенси.

Я поставлю цій книжці тверде 4 з 5. Мінус один бал за фінальну розв’язку, але цілком заслужена четвірка, за емоційну, психологічну і моральну складову.

Прочитав би я “Довгу ходу” ще раз? Так, цілком. Стівен Кінг написав цей роман у 19 років. Більш ніж достойна робота для письменника у такому віці.

Цитати з книжки

• Вони спостерігали за ним. Натовп спостерігав. Радісні вигуки стихли до приглушеного, мало не сексуального муркотіння. Вони чекали, поки він упаде.

• Наскільки глибоко він зарився в себе? Наскільки глибоко й наскільки там темно? І він побачив відповідь: надто глибоко, щоб визирнути. Він ховається там у темряві, де надто глибоко, щоб визирати.

• Чим довше йдеш мовчки, тим складніше порушити тишу.