Стівен Кінг — “Інститут”. Ти можеш сюди потрапити, але не можеш вийти
Роман “Інститут” — це хороший приклад “пізнього” Кінга. Більш сентиментального, іноді з самоповторами, схильного задавати питання на вічні теми. Але тут є вся та ж фірмова атмосфера, за яку ми його любимо, тягучий кафкіанський морок і хороший екшн. І все це разом майстерно вплетено у сюжетну лінію, від якої складно відірватися.
При усій фантастичності задуму “Інституту” і тієї організації, яка його створила, у якийсь момент приходить розуміння, що якби подібне існувало у реальності, десь так воно б усе і виглядало. Вчені і персонал, які втратили будь-яку здатність до емпатії. Місцеві жителі, які воліють не помічати, що ж насправді відбувається у них під боком.
А ще, звичайні люди, які роблять страшні речі, заради нібито вищих цілей, у які в глибині душі і самі не вірять. Але не можуть зупинитися. Бо занадто далеко все це уже зайшло.
Таке посереднє і в той же час реалістичне Зло, яке має своїх емісарів як вищих коридорах влади, так і у забутій Богом глушині.
Щодня по всьому світу зникають діти. Багато з них так ніколи і не знаходять. І страшно навіть задуматися, що з ними стається насправді.
Так, тут мало нового. Так, місцями історія банальна, не все виглядає правдоподібно, а дещо прописано явно надто поверхнево. Але сюжет безумовно крутий і від книжки важко відірватися. Хоча фінал і залишає певний гіркий післясмак. Бо все якось несправедливо, напевно.
“Інститут” — це один з тих романів Стівена Кінга, який я можу сміло рекомендувати прочитати.
Тієї ночі почався кошмар. Батьків Люка вбили, а самого хлопця закинули в позашляховик та повезли в невідомому напрямку. Він приходить до тями в місці, яке називають Інститутом. Таке собі гетто для дещо… незвичайних дітей. Їх викрадають і тримають тут, наче піддослідних щурів.
Директорка місіс Сіґсбі та співробітники цієї зловісної установи безжально «викачують» з дітей їхні телепатичні й телекінетичні здібності. Нова знайома Люка каже, що звідси неможливо втекти. Але він має спробувати…
/ Цитати з книжки /
Добре мати мету в житті. Прагнення до неї допомагає пережити важкі часи.
Йому було всього дванадцять, і він розумів, що його життєвий досвід обмежений, але в одному він був цілком упевнений: коли хтось каже “повір мені”, він зазвичай бреше.
Наскільки все було б простіше, якби їх пов’язувала взаємна приязнь, а не навпаки.
Чутки — це добре. Чутки — це дезінформація, яка самогенерується.
Не забувай: головне, ким себе вважаєш ти.
— Присядьте, — сказала Енні і вистрілила йому в ногу.
Тім був зворушений і здивований — причому не вперше — добротою і щедрістю простих людей, особливо тих, у кого за душею майже нічого немає.
Недобра думка… істина взагалі рідко буває доброю.
Іноді обійми — це телепатія.
Великі події повертаються на маленьких петлях.
