Стівен Кінг – “Зелена миля”. Є благословення, які не відрізниш від прокляття
Я читаю Кінга по якомусь мені одному відомому алгоритму (хоча сам я над цим і не задумувався). Одного разу це може бути щось з перших робіт майстра, іншого — роман, написаний якихось два-три роки тому.
Я не з тих, у кого раніше трава була зеленіша, а зараз дядько Стівен “списався”, аж ніяк. У цьому і є майстерність автора — він подобається як на початку, так і в останні роки своєї творчості. Фірмовий почерк нікуди не дівається.
Ось так і “Зелена миля”, один з найвідоміших його романів, по якому була чудова екранізація з Томом Хенксом, потрапив мені до рук аж у лютому 2024. І вчора я завершив його читати.
** У в’язниці “Холодна гора” блок смертників називають Зеленою Милею. Там бачили різних ув’язнених, але одного разу на туди привозять Джона Кофі — величезного негра, який нібито скоїв страшний злочин – жорстоко вбив двох маленьких дівчаток.
І ось Полу Еджкомбу та іншим співробітника блоку належить дізнатися, що не все буває таким, яким здається. Іноді той, хто за ґратами, може бути кращим за тих, хто зовні. А смерть може стати бажаним порятунком від важкого тягаря життя. **
Чудова книжка! Глибока, багатошарова і емоційна. З натяками, метафорами і алюзіями. Схожа на притчу, сюжет якої перекликається мабуть з кожною зі світових релігій. І відчуття після неї залишається таке, ніби ти доторкнувся до чогось такого, що наповнене особливим сенсом.
У “Зеленій милі” ми маємо дві концентровані сили, у різних іпостасях: добро (Джон Кофі) і зло (Дикий Білл), творіння Бога і Сатани. Вони не борються один з одним — це не сутичка сил, але вони борються за душі людей.
Білл — вбиває і ґвалтує, і навіть у клітці знущається над усіма. Коффі рятує, лікує, воскрешає, терпить знущання і побої, невдячність і презирство, як мученик. Але він і є мученик, і його шлях на землі важкий.
Навіть будучи вже добре знайомим з Кінгом, я все одно не очікував такої глибокої, серйозної та гармонійно побудованої книги. Цей роман, без перебільшення — одне з кращих творінь у світовій літературі.
Навіть якщо ви вже дивилися фільм, я все одно рекомендую прочитати і книжку. Бо це саме той випадок, коли багато речей важко, якщо взагалі можливо, передати на екрані.
Про цю книгу складно писати, її обов’язково треба прочитати самому. Кінг, безсумнівно, створив один з шедеврів, який будуть перечитувати і через багато поколінь.
** Цитати з книжки **
• Тутешній час — як слабка кислота: спершу роз’їдає память, а потім і бажання жити.
• Посмішка. Зневага. А може, навіть ненависть. За що? Я не знав. Іноді немає жодного “за що”. Оце найстрашніше.
Дізнавшись, чого хоче людина, ти пізнаєш людину.
• Чоловік, у якого хороша дружина, — найщасливіше зі створінь Господніх, а позбавлений такої дружини – певно, одне з найнещасніших, і єдине істинне благословення їхніх життів — що вони не знають, як їм погано ведеться.
• Ми вкотре успішно впоралися з руйнуванням того, що не можемо створити.
• У будь-якому віці самотність і страх не в радість, але особливо вони жахливі в старості.
• Спокута володіла силою; то був замок на дверях, якими ви відгороджувалися від минулого.
Йому було неважко зрозуміти, як це — коли людина хоче піти, але водночас її жахає дорога.
• Час забирає все, хочеш ти цього чи ні, час усе відносить геть, і зрештою залишається тільки темрява. Часом у цій темряві ми зустрічаємо інших, а часом втрачаємо їх знову.
• Я зрозумів одну жахливу річ: іноді між спасінням і прокляттям немає абсолютно жодної різниці.
—
—
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!
