Ернест Хемінгуей – Свято, яке завжди з тобою

Як і майже всі з найкращих прочитаних мною книжок, ця потрапила мені до рук випадково. Як результат випадкових знайомств і обміну парочкою фраз, в якій сама її назва проскочила мимоходом. От тільки чомусь запяматалася, а далі перспектива декількох вільних днів зробила своє.

«Свято, яке завжди з тобою» – це свого роду книга спогадів, автобіографічних нотаток Ернеста Хемінгуея про час, коли він зі своєю першою дружиною жив у Парижі, в 1920-х. А вийшла вона вже після його смерті, в 1964 році.

І дядько Хем таки вміє чіпляти. Ніби хтось активував справжню машину часу, і закинув тебе в далеке минуле, де ти ще раз проживаєш чиєсь життя.

Причому, це життя насичене таким хороводом емоцій, знайомств і вражень, що не стати після цього письменником можна тільки в одному випадку – якщо зіп’єшся ще до того моменту, коли твій перший роман піде на друк.

Чого власне мало не добився Скотт Фіцджеральд, автор «Великого Гетсбі», який був для Хемінгуея хорошим другом, і з яким вони разом провели у Парижі немало хороших днів. Епізоди з опису їхньої першої зустрічі і подальшої дружби, запам’ятовуються якось особливо яскраво. Хоча я чомусь впевнений, що цього хотів сам автор. Акценти невловимі, але вони розставлені саме так.

Це книжка чесна і емоційна. Можливо саме тому Хемінгуей так довго відкладав її публікацію за життя. А сама мова – дуже красива, мало хто вміє передавати навіть найменші напівтони так гарно.

І все це залишає після себе вишуканий букет, в якому поєднується аромат міцної кави в маленькому кафе за рогом, гарячі круасани, присмак терпкого молодого вина і відчуття незвичайно свіжого повітря після дощу, яке вдихаєш повертаючись при світлі ліхтарів додому.

Хемінгуей тоді був найкращою версією себе. Молодим і бідним, але закоханим і щасливим, живучи у найкращому з усіх можливих міст у цьому світі.

І так, після цієї книжки вам точно захочеться побувати в Парижі. Хоча й прочитаєте ви її сто років по тому. Бо є речі, які не міняються.

** Цитати з книжки **

• Але Париж дуже старе місто, а ми були молоді, і все там було не просто – і бідність, і несподіване багатство, і місячне світло, і справедливість або зло, і подих тієї, що лежала поруч з тобою в місячному світлі.

• Його талант був таким же природним, як візерунок з пилку на крилах метелика. У свій час він розумів це не більше, ніж метелик, і не помітив, як візерунок стерся і збляк. Пізніше він зрозумів, що крила його пошкоджені, і зрозумів, як вони влаштовані, і навчився думати, але літати більше не міг, тому що любов до польотів зникла, а в пам’яті залишилося тільки те, як легко йому було літати колись…

• Париж ніколи не закінчується, і кожен, хто там жив, пам’ятає його по-своєму. Ми завжди поверталися туди, ким би ми не були і як би він не змінився, як би важко або легко не було потрапити туди. Париж вартий цього, і ти завжди отримував сповна за все, що віддавав йому. І таким був Париж в ті далекі дні, коли ми були дуже бідні і дуже щасливі.