«Усе замахало. Але надія є». Притчі про важливе, від Марка Менсона
У мене нарешті дійшли руки прочитати нове творіння Марка Менсона. Третю за рахунком книжку автора, яка одразу ж після виходу, теж потрапила у список бестселлерів New York Times.
Якщо “Витончене мистецтво забивати на все” – це книжка доволі легка для сприйняття, і можна навіть сказати … більш поверхнева. То “Усе замахало. Але надія є” – річ більш глибока. Тому я б рекомендував читати саме у такому порядку, як писав їх сам автор.
У цій книжці автор розповідає про складні речі. Але в той же час, вміло балансує на межі, щоб не вийшло занадто нудне і наукове чтиво. Це все той же хороший вибір для спокійного читання ввечері. І під келих з вином – чудово заходить.
Одна з тих речей, про які на багатьох сторінках пише Менсон – це криза надії, яка притаманна сучасному світу. Особливо розвиненим країнам.
Це парадоксально, але виходить, що ми – люди, які живуть у найбезпечніший і найзаможніший час в історії. Але разом з тим – ми найбільше страждаємо від безнадії. Це парадокс прогресу.
Кризу надії, як це не дивно, спричиняє саме благополуччя. Коли в людини є шістсот каналів, а вона не має чого подивитися.
У нас зараз проблеми з трьома ключовими речами: здатністю контролювати власне життя, вірою в конкретні цінності та відчуттям дружнього плеча. Рівень соціальної довіри не просто впав, а шугонув вниз – люди менше, ніж будь-коли, довіряють владі, медіа та й один одному.
Як і у “Витонченому мистецтві”, Марк знову багато говорить про цінності, про їх важливість. Бо саме ті чи інші цінності і визначають наше сприйняття світу, те, як ми живемо. Фактично, саме наш особистий набір цінностей і формує нашу долю, наш життєвий шлях.
Доволі важливий, як на мене, розділ присвячений так званій “формулі людяності” Іммануїла Канта. Про те, чому важливо бути чесним з самим собою і поважати себе. Про ставлення до себе в цілому.
Як ми ставимося до самих себе – так ставимося й до інших. І щоб навчитися правильно взаємодіяти з іншими, треба навчитися правильно обходитися із собою. Але це доволі великий розділ у книжці, який точно не перекажеш декількома словами, тому ознайомитеся з ним самостійно.
А під кінець, автор знову згадує про біль. Саме спроба втекти від болю, найчастіше, викликає різноманітні залежності. Часті розваги формують у мозку певні специфічні зв’язки і особливості поведінки.
Що більше людина намагається заглушити біль, то сильнішим він стає, змушуючи шукати нових “ліків”. Сурогатів щастя.
Але цей самий біль є невід’ємною частиною нашого існування. Ми ніяк не можемо його прибрати, але в той же час, цілком можемо змінити своє відношення до нього. Бо він по-своєму важливий. Часто, саме завдяки проходженню через нього, ми і відчуваємо, що справді живемо.
У розумінні цього і є ключ до спокійного і наповненого життя. Не треба ганятися за щастям, не треба ставати заручником швидкого і дешевого допаміну. Бо перемогти у цій гонці неможливо.
Не з усіма ідеями і думками автора я згідний, але книжка дійсно цікава і я б рекомендував її для прочитання. Як мінімум для того, щоб ознайомитися з доволі незвичною і несподіваною для багатьох точкою зору.
** Цитати з книжки **
• Ми потребуємо не миру, не добробуту, не нових візерунків на капоти наших електрокарів. У нас усе це є. Потреба нашої культури значно ефемерніша. Нам бракує надії.
• Що краще стає жити, то більше проблем і небезпек ми шукаємо там, де їх немає, то більше журимося. Ось у чому парадокс прогресу.
• Краще мати пристрасть до пляшки, аніж не мати пристрастей узагалі. Краще шукати надію в сумнівних місцях, аніж зовсім ніде її не знаходити. Без наших любих некерованих імпульсів ми просто ніхто.
• Люди часто плутають те, що здається добрим, і те, що є добрим.
• Іншими словами, проблема не в тому, що ми не знаємо, як не отримати по морді. А в тому, що колись (давно) отримали по морді й замість дати здачі вирішили, що так нам і треба.
Історії з минулого визначають нашу особистість. Історії з майбутнього визначають наші надії. А наша здатність увійти в ці історії і прожити їх, втілити в реальність – наповнює наше життя сенсом.
• Можна наводити факти, поки піна з рота не почне капати вам на нові черевики, але це нічого не змінить – люди оцінюватимуть власні переживання виключно на основі цінностей.
• Люди, які торгуючись і діючи за правилами, уміють далеко зайти в матеріальному світі, кульгають і лишаються самотніми у світі почуттів. Тому що на цінностях “ти-мені-я-тобі” будуються стосунки виключно маніпулятивні.
• Єдина справжня, етична свобода приходить із самообмеженням. Не з можливістю обирати в житті все, що хочеш, а можливістю обирати те, від чого відмовляєшся.
Не сподівайтеся на краще. Просто живіть краще.
—
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!
