Володимир Кузнєцов – “Химороди”. Дванадцять темних історій
Останнім часом я все частіше почав поповнювати свою бібліотечку книжками сучасних українських авторів. Більше того, це вже навіть хороший тренд – навіть якщо я чую про автора вперше, майже у всіх випадках, в результаті залишаюся задоволений.
“Химороди” мені підсунув у якості рекомендацій Facebook, пост про книжку Володимира Кузнєцова зробив у себе “Бабай” – сторінка, яка оспівує темне мистецтво – а друком вона вийшла у “Видавництві 333”, яке, як я зрозумів, було засноване теж тільки рік тому. Це ще одна причина, чому варто замовити у них цю книжку – підтримуючи українських видавців, ви робите свій внесок у зміцнення нашого культурного енергетичного щита.
Я люблю формат невеликих історій в принципі, а коли це ще й горрор, з атмосферою темного фентезі – за відчуттями, шановне панство, це як відкоркувати пляшку з добротним вином.
Від Львова до Мілану, карпатських вівчарів – до служителів містичного культу у іншому світі, від древньої магії – до високотехнологічних обладунків. У “Химородах” є історії і антураж на будь-який смак. А основне – чудова, жива, темна і тягуча атмосфера.
Навіть якість друку тут така, що напевне вперше за час відколи я почав писати відгуки на книжки, я не можу про це не згадати. При цьому, крута поліграфія доповнюється крутими ілюстраціями.
Якщо ви любите фентезі і горор – “Химороди” я вам рекомендую. Якщо ви любите темне фентезі – рекомендую ще більше.
Химороди – то дванадцять історій від похмурого минулого до химерного майбутнього. Жах цих творів не полягатиме в питанні «А що якби все так і трапилося?» Він ховатиметься в усвідомленні «А що як все трапилося саме так?».
** Цитати з книжки **
• Хоч усі дівочі пісні переслухай, – у кожній другій буде про любовне нещастя. Бо щастя усім єдине, а в нещасті кожен – самотній.
• Жодна мати не народить стільки безбожників, скільки війна. Особливо якщо та війна – за віру.
– Від смерті та болю вам єдин шлях, діти, – прошепотів. Закинув голову неба – і завив.
• Коли перемога неможлива, стає важливим, якою буде поразка.
– Легенди малюють це місце інакше.
– А хто повертався, щоб розповісти правду?
• Дрібний дощ тихо стукав у віконниці, але то був єдиний звук, що єднав це місце з навколишнім всесвітом.
—
Сподобалася стаття? Підписуйся на мій канал в Telegram!
